A A A K K K
для людей з порушеннями зору

Державний навчальний заклад
"Професійний ліцей сфери послуг м.Хмільник"

Кухар; офіціант

Професія «Кухар; офіціант» 

Професія кухар, по-своєму, унікальна. Хоча деякі люди не сприймають її такою, вважаючи, що в кухарському мистецтві немає нічого складного: треба просто з'єднати інгредієнти, а піч сама доведе страву до кондиції. Та й хто в наш час готувати не вміє? Будь-яка людина змогла б працювати кухарем! Однак це не так. У цій справі головне – талант, почуття смаку, фантазія. З одного боку, ця професія вимагає скрупульозної точності, з іншого – наявності творчої жилки, щоб придумати оригінальний рецепт або вишукану прикрасу страви. Адже недарма кухаря, іноді, називають справжнім чарівником, який може з самих звичайних продуктів приготувати страву, ім'я якій – шедевр смаку.

Сьогодні професія офіціанта стала дуже поширеною завдяки створенню розгалуженої мережі підприємств ресторанного бізнесу.

Оцінка відвідувачами ресторану, кафе або бару багато в чому залежить від якості роботи офіціанта. Ввічливий, акуратний офіціант налаштовує гостей на відпочинок, він передбачає їхні бажання, допомагає зробити вибір, залишаючись при цьому ненав’язливим.

Професійна діяльність офіціанта, передусім, передбачає спілкування між ним і відвідувачами. За робочий день офіціант спілкується з різними за віком та індивідуально-психологічними характеристиками людьми: молодими і літніми, жінками і чоловіками, спокійними і дратівливими, активними, енергійними і повільними. Всі вони різні, але потребують поради і допомоги офіціанта, іноді покладаються на його смак і професійну компетентність.

      Іс

 

Історія виникнення професії «кухар»

 

Українська кухня з давніх часів відзначалась великою різноманітністю страв і їх високими смаковими й поживними якостями.Використання для страв різноманітної тваринної і рослинної сировини і раціональні способи приготування їх роблять ці страви поживними, смачними, соковитими і ароматними.

Українська кухня створювалась протягом багатьох віків, тому вона в певній мірі відбиває не тільки історичний розвиток українського народу, його звичаї і смаки, а й соціальні умови, природні та кліматичні особливості, в яких перебував український народ в процесі свого історичного розвитку.

 Як свідчать археологічні розкопки, населення, яке проживало в далекі часи на території України, мало можливість завдяки географічним умовам харчуватися як рослинною, так і тваринною їжею.

Поряд з землеробством, східнослов′янські племена розводили велику рогату худобу, свиней, а також займались полюванням і рибальством.

Літописи та інші писані пам′ятки, а також археологічні розкопки свідчать про багатство і різноманітність їжі, що споживалась населеням Середньої Наддніпрянщини в період Київської Русі. Крім продуктів переробки зерна і різних овочів (капусти, ріпи, цибулі, часнику), до складу їжі входило м′ясо свійських тварин (свиней, овець, кіз, корів і телят) і птиці (курей, гусей, качок, голубів, тетеревів і рябчиків).

Рідку їжу готували з додаванням багатьох ароматичних приправ та овочів і називали «варивом із зілля». Крім того, були поширені різні м′ясні і рибні відвари, відомі під назвою «юха».

«Вариво з зіллям» з додаванням овочів пізніше почали називати борщем, оскільки обов′язковою складовою частиною цієї страви були буряки, які мали назву «бърщь».

«Юху», що згодом почала називатися «юшкою», готували у вигляді якого-небудь відвару з додаванням інших продуктів – гороху, крупів і т.д.

З усього сказаного видно, що наші предки з давніх часів добре вміли готувати поживну рослинну, м′ясну і рибну їжу.

Приготування їжі, як певна майстерність, виділялось в окрему спеціальність при княжих дворах і монастирях. Так, вже в ХІ ст. в Києво-Печерському монастирі серед ченців було кілька кухарів. Кухарі були також і в багатих родинах.

З розвитком землеробства, скотарства, рибальства, полювання і бджільництва продукти землеробства і скотарства почали вивозити за кордон.

В ХVVІІ століттях, внаслідок дальшого поділу суспільної праці, успішно розвивалась торгівля, поступово розширювався внутрішній ринок, виростали торговища і ярмарки, посилювались економічні зв′язки між окремими містами і землями. На торговищах і ярмарках продавали хліб, м′ясо, рибу, мед, молочні та інші продукти.

Значно розширюється асортимент українських страв на Україні в ХІХ ст., коли почали вирощувати цукрові буряки та виробляти з них цукор.

До цього часу населення України використовувало для приготування солодких страв і виробів з борошна в основному мед, оскільки тростинний цукор  завозився з-за кордону, був дорогий і недоступний широким верствам населення. Буряковий же цукор був набагато дешевший і населення широко почало використовувати його для приготування різних страв та напоїв. Внаслідок цього розширився асортимент не тільки солодких страв і виробів з солодкого тіста, а й асортимент других борошняних і круп′яних страв з цукром. З′явилися в меню різні бабки, пудинги, солодкі каші і т.д.

Розширився також і асортимент напоїв. Почали приготовляти різні наливки, варенухи та інші напої домашнього і промислового виготовлення.

Поява нових культур у сільському господарстві України створювала сприятливі умови для дальшого розвитку української кухні, яка стає дедалі різноманітнішою і відзначається своїми смаковими особливостями.

Багато літературних джерел описують велику різноманітність і багатство страв української кухні. Так, український поет І.П.Котляревський у своїй відомій поемі «Енеїда» яскраво відобразив побут українського народу у ХVІІІ столітті та показав різноманітність страв української народної кухні.

Спільність походження російського і українського народів і спільність їх матеріальної культури, природно, створили і спільні характерні особливості їх кухонь, різко відмінні від кухонь інших народів Сходу і Заходу.

Територіальна близькість, спільність побуту й культури російського і українського народів у значній мірі сприяли зближенню і самих способів готування їжі із застосуванням різних видів рослинних і тваринних продуктів.

Зміцнення економічного і культурного зв′язків українського і російського народів, що настало після возз′єднання України з Росією в 1654 році, мало великий вплив на дальший розвиток української і російської кухонь.

Українська кухня запозичила деякі страви російської кухні, які збагатили її асортимент. До таких страв належать щі, солянка, пельмені, кулеб′яка та інші страви.

У свою чергу, з української кухні в російську кухню ввійшли такі страви, як борщі, вареники, сирники, овочі з різною начинкою, шпиговане салом м′ясо, фарширована риба, домашня свиняча ковбаса і т.д.

Однак внаслідок ряду соціальних і економічних обставин українська кухня зазнає занепаду. Посилення феодальної експлуатації селян, часті неврожаї, непосильні податки, тяжкі викупні платежі, які повинні були виплачувати за землю селяни після «реформи» 1861 року, поставили їх у тяжкі матеріальні умови.

В період розвитку  капіталізму ще більше погіршилось харчування українського народу.

За цих умов українська народна кухня не могла цілком зберегти своєї повноти й різноманітності.

У другій половині ХІХ ст. у великих містах почали відкриватися великі ресторани для найбільш забезпечених верств населення, куди запрошувались на роботу шефи-кухарі французи, які приносили з собою рецептуру та технологію приготування західноєвропейських страв і свавільно змінювали технологію приготування страв української кухні.

Невеликі ресторани і їдальні прагнули наслідувати великим ресторанам і вводили в меню переважно західноєвропейські страви.

Крупні поміщики і капіталісти навіть для домашнього приготування їжі запрошували кухарів-французів. Дрібніші поміщики також поступово відмовляються від приготування багатьох українських страв

Все це призвело до того, що багато страв української кухні були забуті, багато ж з них зазнали змін в рецептурі і способах приготування, внаслідок чого погіршились і їх смакові якості.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора