A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями

Державний навчальний заклад
"Професійний ліцей сфери послуг м.Хмільник"

Швачка

Професія «Швачка»

Кому не хочеться виглядати красиво, модно і елегантно? У цьому завжди вам допоможе професійна швачка. Саме їм, «володаркам голок», ми зобов'язані своїми улюбленими брюками, розкішними сукнями, строгими блузами і ... список цей може бути нескінченним. Різнобарвний і багатий світ, в якому живе і править швачка – це різноманітні тканини, шкіра, нитки, ґудзики, лекала, волани та рюші. Зібравши воєдино всі ці елементи, швачка пропонує нам зручний або, навпаки, екстравагантний наряд. Варто їй сісти за швейну машинку, і на світ з'являються красиві і практичні речі, без яких неможливо уявити наше життя.

Професія швачки зараз дуже затребувана. Для них знайдеться робота на фабриках, в невеликих приватних фірмах, в ательє.

У нашому ліцеї ви здобудете необхідні знання та вміння з даної професії і зможете дарувати людям красу та радість.

 

 

Історія виникнення професії «швачка»

 

Історія виникнення одягу іде далеко в глиб віків, до самих ранніх ступенів розвитку людства. Матеріалістична точка зору пов′язує виникнення одягу з кліматичними умовами, а його розвиток – зі станом виробничих сил і засобів виробництва. По словам Ф.Енгельса, «перехід її (первісної людини) від рівномірно жаркого клімату в більш холодні країни, де рік ділиться на зиму і літо, створила нові потреби, потреби в житлі та одязі для захисту від холоду і вологи».

Одяг пройшов довготривалий і важкий шлях, перш ніж стати таким різноманітним по формі, як зараз. Можна виділити декілька характерних періодів розвитку конструкцій одягу.

Перший період – це період розвитку прототипів одягу (шкіра тварин, кора дерев, листя і волокна рослин і т.д.). Він тривав декілька сотень тисяч років – приблизно до V тисячоліття до н.е. Основна функція одягу в цей період – захисна. У кінці цього періоду людина освоїла мистецтво плетіння, прядіння, почалося ручне створення тканин.

Другий період розвитку одягу, тривав більше п’яти тисячоліть, для нього було характерне обмотування тіла спеціально витканим шматком тканини. Драпірований одяг із шерстяних, бавовняних і лляних тканин був розвинений в районах земної кулі з м’яким теплим кліматом. Одяг представляв собою прямокутний чи овальний шматок тканини, який скріплявся тим чи іншим способом на фігурі людини і утворював гарні складки.

Прикладом такого одягу являється драпірований одяг стародавніх греків і римлян. В Індії він зберігся до цього часу в національному жіночому костюмі. Драпірований одяг мав вже не тільки захисну, але й естетичну функцію. Існував й інший одяг такого ж типу, де на перший план виступала його захисна функція, - це набедрені пов’язки чоловіків Стародавнього Єгипту, українська плахта, давньоруська понева та ін. Пластичне рішення цього одягу – позбавлений усякої динаміки прямокутник.

Початок наступного періоду характеризується виникненням кроєного одягу. Цей період відносять до ІХ ст. н.е. Спочатку одяг виготовляли з прямокутних шматків тканини, з’єднаних швами, а пізніше його стали кроїти по формі фігури людини.

Найбільш давній вид одягу, пошитий з прямокутного шматка тканини, - римська туніка, яка послужила основою різноманітним туніковидним сорочкам. Такий вид одягу існує до цих пір у народів Півночі, Середньої Азії. Сорочковий крій одягу був поширений також в середні віки на Русі (сорочка, деякі типи сарафана).

Перші спроби кроїти одяг по формі тіла людини виникли на Сході, але не отримали там достатнього розвитку. Більш сприятливі умови виявилися в Європі, коли в людей з’явилося бажання підкреслити костюмом красу форм тіла.

Виникнення кравецького ремесла в Західній Європі відносять до ХІІ ст. , в руських містах – приблизно до ХІV ст.

В середні віки на Русі одяг називали «порти» або «портище», а майстрів, які виготовляли одяг «портними», а в Київській Русі – «портними шевцями». Тільки на початку ХНІ ст. з’явилося нове слово «плаття», поступово витіснивши стару назву одягу.

У ХІІ ст. майстри для надання одягу форми тіла людини почали робити вирізи по бокам і з’єднувати краї шнурівкою. Але шнурівка не надавала красивих форм. Одяг, подібно до архітектури, залишався монолітнім (одноманітним). Вважають, що ідея розчленування одягу на частини (деталі), була запозичена кравцями у винахідників роз’ємних лицарських обладунків. Потрібно відмітити, що рукава довгий час були самостійним предметом одягу; штанини також одягали на кожну ногу окремо.

Приблизно в ХІІІ ст. з’явився одяг з вшивними рукавами, у ХІV ст. – одяг із застібкою та комірами, а в ХVІІ ст. – одяг з кишенями.

В ХІV – XV ст. плаття було розділене поперечним швом на ліф і спідницю. Виник новий вид жіночого одягу. Він проіснував з невеликими змінами в жіночому одязі привілейованих класів дуже довго – з ХНІ до ХІХ ст. В такому костюмі індивідуальні особливості фігури нівелювалися, його основою являлись корсет і спідниця на спеціальному щільному чохлі з обручами різних розмірів. Поряд з таким костюмом існував народний одяг, основною особливістю якого була сувора відповідність виконуваним функціям – призначенню (наприклад, руська сорочка, понева, сарафан та ін.)

Після французької буржуазної революції (1789 р.) виник новий тип одягу, єдиний для всіх класів. Особливо змінився чоловічий костюм, в ньому з’явилися елементи народного одягу (довгі вузькі брюки, короткий жилет та ін.), запозичені в ремісників і робітників – героїв французької революції. Збільшилася рухова активність людини в костюмі, жінки звільнились від тугого корсета (але незабаром корсет знову ввійшов у моду і проіснував до 20-х років ХХ ст. )

Поряд із спробами реформувати зовнішній вигляд одягу виникло бажання обґрунтувати його покрій. За свідченням журналу «Искусство портного» (1908, № 1) першу систему крою винайшов француз Мішель в 1818 р., назвавши її системою третини. У 1831 р. вона була замінена масштабною системою. Пізніше заявились інші системи крою, серед яких видне місце займали пропорційно-розрахункові та розрахунково-мірочні, які дійшли до теперішнього часу. Виникнення систем крою потягло за собою необхідність знімання або пропорціонального розрахунку мірок, з’ясовуючи розміри окремих ділянок одягу на кресленні. До того, як з’явилися системи крою, одяг кроїли тільки по «патронам», які були сімейним скарбом (батько, як таємницю передавав їх сину). Мірки знімали лиш для того, щоб з’ясувати довжину і ширину одягу.

Введення в кравецьке ремесло в останній чверті ХІХ ст. швейних машин привело до збільшення продуктивності праці та ускладнення форм деталей крою одягу, який став нагадувати сучасний одяг.

Специфіку одягу ХХ ст. визначає перш за все перехід до промислового способу його виготовлення, прийшовшого на зміну багатовікового кравецького ремесла. Характерними особливостями ХХ ст. є також народження принципово нового типу жіночого одягу і швидка зміна моди. Широка участь жінок в промисловому процесі зробила неможливим використання традиційного одягу в тому виді, в якому він був у ХІХ ст., перш за все з функціональних уявлень. Корсет, туго стягував талію, а тому утруднював дихання і скорочував свободу рухів, тому зміни в першу чергу торкнулися форм і конструкцій білизни. Потім була зменшена довжина спідниці та запропоновані нові види одягу, багатовікове плаття було замінене практичним одягом з двох чи трьох частин (спідниця з блузкою і жакетом), яку в основному носили працюючі жінки.

У 1928 році Габріель Шанель вперше ввела в жіночу моду костюм чоловічого стилю. Значний вклад в розвиток загальноєвропейської моди зробили у 20-ті роки радянські художники Н.П.Ламанова, В.І.Мухіна, А.А.Екстер та інші, які проводили сміливі роботи по реальному втіленню ідей функціонального костюму для робітничого класу людей нового суспільства, взявши за основу елементи народного одягу з його простим раціональним кроєм.

У 30-х роках в усьому світі росте масове виготовлення одягу. Виявляються три нових силуети жіночого одягу: прямий, напівприлягаючий і силует з підкресленою лінією талії (приталений).

У роки другої світової війни силует одягу як би воєнізувався, були порушені природні пропорції фігури, штучно розширені плечі, силует одягу можна було зобразити у виді прямокутника.

В останні роки форма жіночого одягу сильно змінилася. Чітко виділились і збереглись при всіх змінах моди два основних стилі: спортивно-діловийі жіночий (елегантний).

Одночасне існування матеріалів з різноманітними властивостями дозволило створювати будь-яку форму одягу і приймати при моделюванні кілька ведучих модних силуетів замість пануючого упродовж багатьох століть одного.

У другій половині 60-х років в жіночому одязі особливо модним був напівприталений силует. Велике значення отримала конструкція виробу. Відмінною рисою форми одягу цього часу була тенденція до зменшення загального об’єму, що досягалося чисто конструктивними прийомами.

Напрямок моди другої половини 70-х і початку 80-х років в жіночому одязі характеризувався об′ємними вільними формами з переважаючим поперечним членуванням поверхні, зміною виточок та інших геометричних елементів форми – пластичними (складками, зборками, буфами), помітним збільшенням довжини одягу. Кінець 80-х років знову відзначився переходом  до невеликих по об′ємах геометричних форм одягу.

Одяг, що виник першочергово в основному для захисту тіла людини від несприятливих кліматичних і атмосферних дій, під впливом різних історичних, соціальних й економічних умов, національних особливостей, еволюції естетичних уявлень суспільства зазнав багато змін, досяг великої різноманітності видів і форм, став предметом прикладного мистецтва.

School.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора